Готичний стиль і схоластика

Готичні пам'ятки є в Нідерландах (ратуші в Брюгге, Брюсселі і т.д.), Чехії (собор св. Віта і Карлов міст у Празі), Австрії (собор св. Стефа-на у Відні), Польщі (Вавельський собор під Краковом, Марнацький костьол у Кракові) та інших країнах Європи Розвиток середньовічного театру привів його до більш універсального жанру — містерії (XV—XVI ст.). Вона виросла з так званих "мімічних містерій" — міських процесій на честь релігійних свят, урочистих в'їздів королів.

У цих інсценуваннях церковних легенд брали участь сотні чоловік. До них привносилося багато життєвих деталей. Містерія існувала в Європі, а особливо у Франції, понад двісті років. Містеріальна драматургія мала три цикли: "старозаповітний", "новозадавітний" і "апостольський", в якому сюжети п'єс були запозичені з "Житія святих" та з міраклів про святих ("Містерія Старого Заповіту" складалася з 38 епізодів, у ній брали участь 242 дійові особи — Бог, ангели, Люцифер, Адам і Єва були головними; "Містерія страстей", присвячена Ісусу Христу, поділялася на чотири частини, відповідно до чотирьох днів вистави). Виконавці — міський люд.

З містерій, в яких дидактика вкладалася в релігійні форми і часто втрачала сенс через сусідство побутових комічних сцен, виріс театр мораліте. У п'єсах театру мораліте діяли алегоричні персонажі, кожен з яких уособлював якийсь людський порок або чесноту, стихію природи або церковне поняття. Індивідуальними рисами персонажів не наділяли, більше того, їх розпізнавальним знаком виступала якась річ: якір в руках у Надії, люстерко, в яке постійно милувалося Себелюбство тощо. Фабула будувалася навколо зіткнення добра і зла, доброчесності і пороку, духу й тіла. Розумні люди йдуть стежкою доброчесності, нерозумні стають жертвами пороку — цю істину мораліте утверджувало на різні лади ("Розсудливий і нерозсудливий"; "Торгівля. Ремесло. Пастух"; "Осудження бенкетів").

У деяких мораліте всупереч їх дидактичному надзавданню відчувається внутрішній опір традиційній моралі поміркованості, що виявляється у життєрадісному світосприйманні. Так, в "Осудженні бенкетів" виводяться і висміюються дами — Ласощі, Обжерство, Шати — і кавалери — П'ю-за-ваше-здоров'я і П'ю-взаємно, — які зрештою гинуть у сутичці з Апоплексією, Паралічем та іншими хворобами, але зображається це так весело і дотепно, що виникає симпатія до життєлюбних персонажів. Особливу увагу в мораліте звертали на поетичну мову.

Зовсім вільним від церковних настанов був театр фарсу, який Розвивався паралельно мораліте і виділився в самостійний жанр з Другої половини XV ст. Однак до цього він пройшов довгий прихований шлях розвитку, будучи частиною містерій. Сама назва його походить від латинського £агса ("начинка"). І справді, влаштовувачі містерій часто-густо писали: "Тут вставити фарс". Але джерела фарсу глибші — у карнавальних іграх на масляну і виставах гістріонів. їх дійовими особами були не побутові персонажі, а блазні, дурні: честолюбний Дурень-солдат, Дурисвіт, Клеру-хабарник і т. п. Іноді фарси використовувались у політичній боротьбі. Так, Людовік XII вдавався до послуг народного фарсового театру у боротьбі з папою Юлієм II. Сатиричні сценки — соті — були якийсь час заборонені при Франциску І. Однак соті ще позбавлені справжньої повнокровності, якою відзначався масовий, вільнодумний буфонний фарс, котрий став у XVI ст. панівним жанром. У ньому вже є характери, гострий життєвий матеріал. Справжній герой — кмітливий, спритний пройдисвіт, дотепний переможець суддів, купців і різного роду йолопів (серія фарсів про адвоката Патлена). Саме у фарсовому театрі проявив себе перший і найбільш уславлений актор середньовічного театру Жан де л'Еспін, прозваний Понтале (оскільки його кінь стояв біля моста Але).

Фарс значною мірою вплинув на подальший розвиток театру Західної Європи. В Італії з фарсу народилася комедія дель арте; в Англії та Німеччині на зразок фарсу писали інтерлюдії, у Франції фарсові традиції живили мистецтво геніального Мольєра.

Досить популярні були пародії на культові тексти, сатиричні вірші (латинською мовою), а також застільні й любовні пісні епікурейського характеру.

Культура середньовіччя, яка існувала тисячоліття, висунула нове коло ідей та образів, нові естетичні ідеали, нові художні прийоми. Надихаючись духом християнства, мистецтво цього часу глибоко проникло у внутрішній світ людини. Інтерес мистецтва середньовіччя до духовності був величезним. Мислителі й художники цієї пори так само, як і в античності, прагнули гармонії, міркували про розумне влаштування світу. Але виражали це специфічно, абстрактнішою мовою житія. В архітектурі східного християнства у центрі храм, довкола — галереї; у готичних соборах ця ідея була реалізована по вертикалі. Те саме в орнаментиці: у центрі Килима — головний узор, а бордюр як оформлення. Поділ книги на розділи — також відображення принципу ієрархії.

Прочее на сайте:

Храм Афины Ники
В 448 г. по случаю Каллиева мира 449 г., закон­чившего войну с персами, было принято решение о постройке на Акро­поле храма Афине Победительнице (Нике), или, как его иначе называли, храма “Бескрылой Победы” (Ники Аптерос). Предложение бы ...

Исторический обзор формирования культурной политики Соединенных Штатов
Культурная политика американского правительства на ранних этапах была достаточно сложной и разноплановой, но, к сожалению, в одном она была практически всегда одинаково последовательной – в подавлении культурного разнообразия, в начале ка ...

Музыка Германии 16 века
В немецкой музыке Возрождения доминирует влияние нидерландских полифонистов. В преемственной связи с нидерландской школой развиваются самые различные жанры и направления, в том числе «итальянский» мадригал и «французская» полифоническая п ...